БИКОВ Валерій Іванович 13.11.1948 р.н
Вірші Валерія Івановича Бикова увійшли до літературно – художнього альманаху «Стежинами життя» / Стежинами життя [Текст] : Літературно-художній альманах самодіяльних поетів Великомихайлівщини / Г. Щіпковський.- Одеса : Астропринт, 2000. - 100 с.
Матеріал надрукований на 4 – 24 сторінках: «Ішов я до вас роками…», «Ти признайся мені…», «Віддам тобі
усе, чим володію», «Помітив я, що мріями живу», «Лиш для тебе цвітуть на
Землі найдухмяніші квіти казкові», «Таке миле слово «швиденько»…, !Не
станеться того, чого я хочу!», «Невже не просинається душа?», «Скільки нам ще
бути на цім світі?», «Як там мовлять: «Наперед не кажіть нічого?», «Розмаїття останніх подій!, «От тобі
маєш!», «Все, що я відчував», «Я напишу іще не один гарний вірш», «З життя
свого – мене не викидай», «… я йшов до Вас, як в перший клас», «Новоселівські
прибамбаци».Поезія Валерія Бикова надрукована у краєзнавчій книзі «Вогняні верстви»
(2003) О.Я. Шнабель – Тихомірової :
«Война - это кровь», «Прошлый век, век душевных
калек!», ст. 385.
$IMAGE
* * *
Ішов я до Вас, ішов я до Вас роками,
Пісню свою я Вам приніс, Мамо.
Тільки нема, тільки нема Вас з нами,
Пусто без Вас, гірко без Вас, Мамо…
Плакать мені, плакать мені дні й ночі,
Сняться мені ваші сумні очі.
Вже не гукне нас у наш двір Ненька…
Чом Ви від нас навіки пішли, Рідненька?
Спішив я до Вас, летів я до Вас роками,
Щоб Вас зігріть, щоб Вас зігріти, Мамо!
Та замело, шлях замело снігами,
Я не застав, я не знайшов Мами…
Ніс я роками пісню до Мами,
Пісня лунає, а мами немає…
* * *
Віддам тобі усе, чим володію,
Усе, що за ім’ям моїм стоїть!
Усе, від чого тільки я радію, -
Візьми з мого життя найкращу мить.
Мені залиш мої безсонні ночі
І всі мої до тебе почуття.
Як жаль, що ти сприймати їх не хочеш,
Твоє тебе підводить відчуття.
І ще залиш одне – мою незмогу
Змінити хід небажаних подій.
Забути вмить твою пересторогу
І з безнадій вернутись до надій!
Щоби плекати й далі свою мрію –
Без неї по життю не варто йти!
Чому ж один? Чи бачити не вмію
Той шлях, який виводить до мети?
Не знаю, яким треба мені бути,
Щоб розірвалось коло самоти…
Як жаль, що ти не хочеш мене чути,
Тому пробач мені й за все прости…
Помітив я, що мріями живу
І з ними засинаю, просинаюсь.
У морі мрій і досі на плаву,
Бо тільки в них з майбутнім зустрічаюсь.
Із тим, що ще до мене не прийшло,
І з тим, про що не міг раніше чути.
Вони для мене, як оте весло –
Без них мій човен може потонути.
Вони – як вчасно подана рука,
Як слово, що розколює мовчання,
Як дзвін монет в кишені жебрака…
Коли ж в реальність втілиться бажання?
В хаосі днів, у мареві надій
З’явилось світло у кінці тунелю.
Кажу собі – не дуже ти радій, -
Бува у небо глянеш – бачиш стелю!
Чому ти вся складаєшся з вагань?
Що я для тебе ще зробити мушу?
Яке ж життя коротке, тільки глянь,
А ти так щиро нищиш мою душу!
* * *
Невже не просинається душа?
Чи, може, іншим зайнята сьогодні?
У світ втікати свій не поспішай,
Побудь зі мною, як напередодні.
Верни додому того журавля,
Який крилом торкнув осіннє небо.
Не все тепло ще втратила земля,
Тому шукати іншого не треба.
Не те його чекає там тепло –
Хіба чуже колись когось зігріло?
Ніколи до добра не довело
Оте чуже, що зваблювати вміло.
Тому не відпускай у забуття
Мене, бо хочу бути тут з тобою!
Не відпускай мене у те життя,
В якому долі здався я без бою!
Пісню свою я Вам приніс, Мамо.
Тільки нема, тільки нема Вас з нами,
Пусто без Вас, гірко без Вас, Мамо…
Плакать мені, плакать мені дні й ночі,
Сняться мені ваші сумні очі.
Вже не гукне нас у наш двір Ненька…
Чом Ви від нас навіки пішли, Рідненька?
Спішив я до Вас, летів я до Вас роками,
Щоб Вас зігріть, щоб Вас зігріти, Мамо!
Та замело, шлях замело снігами,
Я не застав, я не знайшов Мами…
Ніс я роками пісню до Мами,
Пісня лунає, а мами немає…
* * *
Віддам тобі усе, чим володію,
Усе, що за ім’ям моїм стоїть!
Усе, від чого тільки я радію, -
Візьми з мого життя найкращу мить.
Мені залиш мої безсонні ночі
І всі мої до тебе почуття.
Як жаль, що ти сприймати їх не хочеш,
Твоє тебе підводить відчуття.
І ще залиш одне – мою незмогу
Змінити хід небажаних подій.
Забути вмить твою пересторогу
І з безнадій вернутись до надій!
Щоби плекати й далі свою мрію –
Без неї по життю не варто йти!
Чому ж один? Чи бачити не вмію
Той шлях, який виводить до мети?
Не знаю, яким треба мені бути,
Щоб розірвалось коло самоти…
Як жаль, що ти не хочеш мене чути,
Тому пробач мені й за все прости…
Помітив я, що мріями живу
І з ними засинаю, просинаюсь.
У морі мрій і досі на плаву,
Бо тільки в них з майбутнім зустрічаюсь.
Із тим, що ще до мене не прийшло,
І з тим, про що не міг раніше чути.
Вони для мене, як оте весло –
Без них мій човен може потонути.
Вони – як вчасно подана рука,
Як слово, що розколює мовчання,
Як дзвін монет в кишені жебрака…
Коли ж в реальність втілиться бажання?
В хаосі днів, у мареві надій
З’явилось світло у кінці тунелю.
Кажу собі – не дуже ти радій, -
Бува у небо глянеш – бачиш стелю!
Чому ти вся складаєшся з вагань?
Що я для тебе ще зробити мушу?
Яке ж життя коротке, тільки глянь,
А ти так щиро нищиш мою душу!
* * *
Невже не просинається душа?
Чи, може, іншим зайнята сьогодні?
У світ втікати свій не поспішай,
Побудь зі мною, як напередодні.
Верни додому того журавля,
Який крилом торкнув осіннє небо.
Не все тепло ще втратила земля,
Тому шукати іншого не треба.
Не те його чекає там тепло –
Хіба чуже колись когось зігріло?
Ніколи до добра не довело
Оте чуже, що зваблювати вміло.
Тому не відпускай у забуття
Мене, бо хочу бути тут з тобою!
Не відпускай мене у те життя,
В якому долі здався я без бою!
В 2002 році вийшла збірка віршів Валерія Бикова "SOS...тояние души", яка є в електронному варіанті в базі данних ПБ для всіх зацікавлених, надаємо посилання. Приємного читання!)