Васильєва Надія Михайлівна (16.10.1947 р.н.)
Народилася 16.10.1947 р. в м. Болград
Проживає в с.м.т. Велика Михайлівка
Закінчила Кишинівський державний університет.
Самодіяльна поетеса. Пише вірші та тексти пісень,
автор багатьох районних святкових сценаріїв.
Друкується в обласних та місцевій газетах,
літературних збірках та альманахах.
Бувший керівник поетично-літературної
студії «Джерело слова» при Великомиихайлівській ЦБС.
Лауреат обласних та республіканських конкурсів
патріотичних пісень.
Надруковані вірші у збірці поезії «Васильковая синь» (2011 рік).
У 1985 році на конкурсі молодих самодіяльних поетів у м. Одесі зайняла І місце разом з самодіяльним композитором П. Гарбаром, що написав пісню на її слова. З 2005 року – засновниця і керівник літературної студії «Джерело слова». На творчому рахунку багато написаних гарних сценаріїв, безліч проведених чудових свят у районі, велика кількість організованих теплих зустрічей та нескінчена кількість поетичних слів, які дарують односельцям радість , тепло і любов.
|
Вірші Надії Михайлівни Васильєвої увійшли до літературно – художнього альманаху «Стежинами життя»./Стежинами життя [Текст] : Літературно-художній альманах самодіяльних поетів Великомихайлівщини / Г. Щіпковський.- Одеса : Астропринт, 2000. – 100 с./ Матеріал надрукований на 25 – 38 сторінках альманаху: «Я зову тебя радостью», «Слышишь, где – то скрипнуло окошко», «Вот и стали, девочки,мы взрослыми», «Сухие листья видела я, жгут», «Ходит вечер за окном осенний», «Опять командировка, черт возьми», «Материнские добрые руки», «Что же ты сегодня невеселая», «Отгремели давно раскатами…», «Прости же меня, первая любовь», «Нам светят звезды ночью, не тая», «У могилы Неизвестного солдата», «Ах, Женщина по имени Надежда». |
|
Васильева, Н. Васильковая синь [Текст] : збірка нових віршів / Н.Васильева, В.Синьковский. - ПП Любашівська друкарня, 2011. – 39 с. |
АФГАНСКИЕ МАТЕРИ
На вокзале тогда ты сказала нам, мать:
Из Афгана вас буду хоть до смерти я ждать.
Заслонит пусть от пуль Вас МОЯ НТВ« моя.
Возвращайтесь скорей, я вас аду, сыновья,
Мама, мамочка нас пожалей и прости.
Ты добавь в наши души материнской любви,
Своим сердцем прикрой от свинца, что летит:
Еще миг и твой сын будет, мама, убит!
Здравствуй, мать, вот и мы к тебе вырвались вновь,
Чтоб излить свою душу, посидеть, помолчать.
Поклониться тебе до земли за любовь
И спасибо за все тебе мама сказать.
И за то, что ждала, и что верила в нас,
Даже в самый последний, даже в смертный свой час
Мы вернулись домой — только дом на замке
И трава проросла на твоем бугорке.
Пуля нас не взяла, ни огонь и не смерть,
Но хотелось гебе так нам в глаза посмотреть:
Кто же будет теперь нас от горя хранить,
Кто же сможет сильней нас, чем мама любить?
Мы нальем до краев этих горьких сто грамм,
За родных и любимых, за афганских всех мам.
Давай выпьем до дна и закусим слезой:
Видишь, мама, мы тут! Мы вернулись домой!
Г од сорок пятый штурмует весна.
Вам, уцелевшим в войне, не до сна
На пустыре, где горчит от полыни,
Вы посадили по тонкой рябине.
Как же стремительно годы бегут:
Нет пустыря — там рябины цветут.
Вас разбросало по белому свету,
Шлете друг другу открытки, приветы...
Снова собрала вас вместе весна.
Выпита чаша за павших до дна.
Только глядим мы на вас виновато:
Что ж вас так мало осталось, солдаты?...